Дзвони Чорнобиля
Сценарій відкритої виховної години «Дзвони Чорнобиля»
Слайд 1
Лунає мінорна музика. На сцену
виходить учень і читає вірш.
Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
_Ведуча:
26 квітня! В пам’яті українського народу це день
чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті –
неможливо.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, дітей
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
Ведучий:
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.
1
Ведуча :
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру,
що знаходиться в 130 км
від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав
свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було
розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї
електростанції із запланованих шести.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто,
що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.
2-й ведучий :
Для України, для всіх, хто прямо чи побічно
причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві
частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже
дано назву – два кольори часу, і тому недаремно танець, який ви зараз побачите став
символом білого і чорного кольорів в долі України та її народу.
Виконується
танець у виконанні танцювального колективу «Старлайф»
1-й ведучий:
Ту мирну весняну українську ніч на берегах
Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою
і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників
ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в
ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і
аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40
секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської
атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
2-й ведучий:
„З руїн реактора виривається стовп зловіщого
вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся
в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км .
1-й
ведучий:
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб
засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається,
згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова
іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між
небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
Ведуча:
Зойкнула Земля чаїним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
2
1-й ведучий:
За покликом рідної землі на захист свого народу
першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні
Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.
2-й ведучий:
23-річний Правик, як потім було встановлено
комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік
на дах машинного залу площею в 500
м2 . Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через
нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б
перетворитись на бікфордів шнур.
1-й ведучий:
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на
чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну
небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні
самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Вогонь і
землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою тайну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
2 ведучий:
Через 2 тижні після аварії красивий юнак,
відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши
народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і
його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим,
любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:
„Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.
1-й ведучий:
Людський організм не був спроможний витримати
такого потужного радіаційного удару, який рятувальники прийняли на себе в перші хвилини і години боротьби. Про
це свідчать останні драматичні дні і години їх життя. «Я була у чоловіка за
день до смерті (мова йде про працівника ЧАЕС О. Акімова, який лікувався в
московській лікарні), - розповідала його дружина. – Він вже не міг говорити.
Але в очах був біль. Я знала. він думав про ту кляту ніч, програвав у собі
знову і знову… Він отримав дозу 1500 рентген, а можливо і більше, і був
приречений. Він все більше чорнів і вдень смерті лежав чорний, як негр. Він
весь обвуглився, помер з відкритими очима…».
3
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
1-й ведучий:
Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на
лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти
запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти
до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому
що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за
наказом командира, а за велінням совісті.
Перший удар на себе
Перший вогонь на себе
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
Як же тут не згадати
Поруч з ним не назвати –
Вас, що уміли серцем
Грізний вогонь зупиняти.
І віддали – що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що врятували,
Долю моєї дитини.
2-й ведучий:
Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики.
1-й
ведучий:
Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу
медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики
працювали цілодобово.
2-й
ведучий:
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.
1-й ведучий
Одними із перших зустріли цю біду і працівники
зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав:
пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин
він вже знову заговорив.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27
квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією
на повернення до рідних домівок.
2-й ведучий
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
1-й ведучий:
П’ятеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі
померли.
- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир
Павлович Правик;
- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор
Миколайович Кібенок;
- Сержант Микола Васильович Ващук;
- Сержант Володимир Іванович Тищура;
- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
2-й ведучий
Вони живуть серед нас — мужні, небайдужі до долі
свого народу — учасники ліквідації однієї з найбільших у світі техногенних
катастроф. У їхніх душах гіркий, пекучий полин непоправної трагедії. В очах —
правічна батьківська любов, біль і тривога. На вустах — невимовна засторога:
„Бережіть землю рідну від усіх бур і нещасть! Цінуйте життя наше, люди!“
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею...
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
2-й
ведучий:
Чорнобиль – тінь блукаюча вночі,
Що ходить під дверима до
світання.
О, Господи, мовчи, мовчи, мовчи,
Вшануймо біль хвилиною мовчання.
Шановні присутні, а зараз просимо Вас вшанувати
пам'ять тих, хто загинув рятуючи землю українську від Чоронобильського лиха.
Хвилина
мовчання.
1-й ведучий:
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської
атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид
радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою
перенеслись на великі відстані.
2-й ведучий:
А на квітучий українській землі з’явились пусті
міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими
радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо,
стало ворогом.
Учениця
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так
близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні
сіллю
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська
зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
1-й
ведучий:
Радіація – невидимий і тому підступний ворог
всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони
людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч
людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
2-й ведучий:
Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не
спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.
1-й ведучий:
Чорнобильська катастрофа
- таврований відгук нашого минулого. На
27 років простягнулось в часі його відлуння та не втихає і досі. Але Україна
витерпіла і це випробування долі. Бо вона сильна країна, і сила її в кожному з
нас.
Пісня
«Подаруй майбуття»
https://drive.google.com/drive/my-drive
Коментарі
Дописати коментар